Перший червоногвардійський пролетарський загін в м. Люботині. До 90-річчя загону.
У липні 1917 р. при паровозному депо
було створено революційний військовий штаб, а також озброєний загін
робітників (міліція). У складі загону були О.П. Радченко, М.С.
Кондаков, П.М. Барчан, М.Г. Солодченко П.Л. Горельчаник, І.Т.
Нечипоренко, Д.Д. Губаренко, В.М. Глуходід, А.Р. Гончаров, С.С. Масюк
та інші. Фактично цей озброєний загін робітників став основою для
створення через півроку першого військового формування робітників у
нашому місті.
Під керівництвом Люботинського ревкому у
грудні 1917 р. озброєний загін робітників (міліція) було перетворено у
Перший Люботинський червоногвардійський пролетарський загін, який
відзначився в боротьбі за встановлення радянської влади не тільки у
Валківському повіті, а й в Україні. Загін постійно поповнювався
робітниками та солдатами, які поверталися до Люботина з діючої армії.
Серед солдат, які вступили в загін, були кулеметник Данило Семенович
Шишець, артилеристи – Іван Іванович Ліннік, Фома Андрійович
Золочевський, кавалеристи – Федір Іванович Приходько, Феодосій
Радіонович Кулаков, Тихін Костянтинович Старченко та колишній робітник
паровозного депо, офіцер російської армії Василь Федорович Сумцов.
Командиром загону був О.П. Радченко, заступником командира з політичної
частини – Олександр Макарович Арбузов, заступником із стройової частини
– В.Ф. Сумцов, начальником штабу – Микола Терентійович Кутовий.
Основним
кістяком загону стали колишні солдати. Вони навчали червоноармійців
володіти зброєю, проводили заняття із стройової підготовки. За досить
короткий час бійці загону навчилися стріляти з гвинтівки, метати
гранати, кожен третій міг вести вогонь з кулемета. Діяльність загону
була різнобічною: роззброювали ешелони козаків та українські військові
формування Центральної Ради, які поверталися з фронту; несли караульну
міліцейську службу, боролися з бандитськими угрупуваннями,
анархістськими виступами в межах Люботина та Валківського повіту. Допоміг
загін припинити виступ невдоволених радянською владою у Валках у
листопаді 1917 р., коли вони захопили центр міста. Членам Валківської
Ради по телеграфу вдалося повідомити Люботинський ревком. До Валок
негайно було направлено загін червоногвардійців-кавалеристів у
кількості 12 чол., який розігнав натовп та провів арешти учасників
виступу.
Один із учасників цього загону, кавалерист Йосип
Омелянович Приходько, пізніше згадував: “Наш отряд немедленно выехал в
Валки на подводах, мобилизованных у крестьян, а мы, кавалеристы,
выгрузились на ст. Ковяги с вагонов и быстро поскакали в Валки.
Подъезжая к городу, мы попали в засаду. По нас открыли огонь. Быстро
справились с ними. Помог и отряд на подводах пулеметным огнем, который
подоспел вовремя. Когда въехали в город, то на площади еще был народ и
среди них бандиты. Дали в воздух несколько очередей из пулемета и
народ, и бандиты разбежались. Освободив ревкомовцев, наш отряд вместе с
ними сражу же, ночью, начали проводить аресты участников восстания,
которых знали местные ревкомовцы… Арестовали несколько десятков,
доставили на ст. Ковяги, а потом отправили в Харьков. Главарей
восстания задержать не удалось, они на лошадях ночью ускакали в
Полтаву”. На початку січня 1918 р. бійці Першого Люботинського
червоногвардійського пролетарського загону надали допомогу ревкомівцям
в м. Богодухові.
У зв’язку з тим, що діяльність загону вийшла за
межі Люботина, виникла необхідність збільшити його чисельний склад та
змінити організаційну структуру. На базі загону на початку 1918 р. був
створений Перший Люботинський пролетарський бронепоїзд
“Червоноармієць”. Керівництво бронепоїздом взяв на себе О.П.Радченко,
його заступником був О.М. Арбузов. Сам бронепоїзд обладнувався після
роботи у вільний час робітниками паровозного депо та ремонтних
майстерень Люботина. “Приспособили для этого американский четырехосный
пульман с железными стенками. В стенках прорезали отверствия-бойницы.
Из досок сделали другую стенку, а между ними положили мешки с песком.
Наложили потолок со шпал. В пульман втянули трехдюймовое артиллерийское
орудие, поставив его в торцевой двери, которую сняли. Пушка могла
стрелять только вдоль пути и под небольшим углом в стороны.
Артиллеристом был Золочевский Фома Андреевич. Бронированной защиты на
ходовой части пульмана не было, только буксы оградили щитками. Еще был
пассажирский вагон второго класса, в котором размещался штаб отряда, и
был товарный двухосный вагон со снаряжением, боеприпасами и продуктами.
Кроме этих были еще товарные вагоны для кавалерии.” Керували
роботами по влаштуванню бронепоїзда члени Люботинського ревкому О.П.
Радченко, П.М. Барчан, М.І. Солодченко, Т.Т. Калєй, М.С. Кондаков, О.М.
Арбузов.
Загін бронепоїзда складався із 78 чоловік, серед яких
було 4 жінки: Тижненко Наталія Захарівна, Антонова Агрипина
Климентіївна, Губаренко Олександра Давидівна та Горяча (Солодченко)
Ксенія Дмитрівна. Крім артилерійської гармати, на озброєнні
бронепоїзда було 16 кулеметів. Бронепоїзд прикрашали лозунги “Победа
или смерть!”, “Смерть буржуям, крах капиталу!”, “Вперед, за власть
Советов!” Загін бронепоїзда наприкінці січня 1918 р. брав участь у
придушенні контрреволюційного виступу в Кременчуці, де роззброїли
ешелон козаків, які направлялися на Дон.
На початку лютого 1918
р. невеликий загін бійців бронепоїзду під командуванням В. Сумцова
виїздив у Коломак, де ліквідували банду грабіжників. Ця банда фактично
утримувала владу в селі Коломак і навколишніх хуторах.
Наприкінці лютого 1918 р. командування бронепоїзда отримало наказ В.А.
Антонова-Овсієнка виїхати на фронт. Проводи загону перетворились у
масовий мітинг. Бронепоїзд затримався на деякий час у Мерчику, куди
раніше були відправлені представники загону. Вони завербували близько
30 добровольців, частина яких була на конях, взятих в економії
Духівського.
Перше бойове хрещення загін отримав під Бахмачем
поблизу станції Часниківка. Бойові дії вели разом з бронепоїздом з
Луганська під командуванням К. Є. Ворошилова. 11 березня 1918 р. у
телеграмі надзвичайному штабу командуючий люботинським загоном
повідомляв про бойові дії проти німецьких окупантів: “Люботинский
пролетарский большевистский отряд с войсками прибыл на ст. Бахмач и
отправился на фронт и начал громить. … с нашей стороны один убит,
раненных несколько, взято в плен 8 германцев 369 полка. Германцы
говорят, что киевская буржуазная рада не заключила мира, а продала
Россию”. Телеграма завершувалася закликом: “Призываем всех товарищей
рабочих, чтобы они последовали за Люботинским отрядом”. Потім
бронепоїзд відступив до Конотопа, де брав участь в оборонних боях. Далі
через Суми, Кириківку відступав до Люботина.
7 квітня 1918 р.
бронепоїзд “Червоноармієць” був підбитий німцями на станції Люботин.
Значна частина бійців бронепоїзда вийшла з оточення поблизу Коротича і
далі у складі інших радянських формувань продовжувала воювати на
території Росії. До 90-річчя першого червоногвардійського
пролетарського загону підготовлено видання брошури з коротким нарисом
історії та списком особового складу загону.
В.В. Стрілець, краєзнавець, завідуючий міським методичним кабінетом відділу освіти м. Люботина.
Я внук брата Николая Терентьевича Кутового, Константина Терентьевича. В нашей семье говорили, что в том бою под Бахмачем Николай Терентьевич был ранен, закрыв собою К.Е. Ворошилова. У Николая Терентьевича хранилась книга К,Е. Ворошилова с благодарственной надписью Климента Ефремовича.
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ]
